Connect with us

Новости региона

Журналістка написала поему про голодомор


Твір «прабаба Олена Петрівна розповідає про Голодомор» цього року здобув победу в Міжнародному конкурсі «Коронація слова», у ее відгалуженні «Молода Коронація» — номінація «Поема для СЕРЕДНЯ шкільного віку».

Нам пишуть. Дорогі друзі, вітання вам Із Черкащини!

У Поемі йдет про рідний моєму серце Чернігів.

До цього на качана року в мене булу ще одна приємна нагорода за збірку перекладів и творчу діяльність: диплом лауреата літературно-мистецької премії ім. П. Куліша за 2019 рік, и тут я щиро дякую талановитих С. ​​Дзюбі (та П. Лойтрі з Кропівніччіні, Який рекомендував мене, Зроби сюрприз). Мене схвілювала ця відзнака, Аджея як усе пов`язано! Куліш народився у Воронежі, а це батьківщина й мого прапрадіда та его батька-священика, но про це далі …

Мрію такоже зібраті кошти й Видати поему з іншімі творами у видавництві, Пожалуйста находится на рідній мені вулиці Станіславського в Чернігові, де в будинку своих родителей у 1904 году народилася й Довго-Довге жила моя бабуся Олена Петрівна.

Отрімуючі кубок на «Коронації», я сказала, что Олена Петрівна прожила почти сто років и встігла розповісті нам много цікавого, и я дуже щаслива, что Дещо змогла переповісті.

Поему я написала за ее розповіддю та за записами, зроблений ее правнучкою, моєї донькою оленів. Вона булу в школі членом гуртка юних Журналістів, и ее допіс про прабабусю публікувався в районній газеті. Тепер я его Використана.

Нам страшно Було слухати про ті тяжкі роки, коли людей зніщувалі голодом. Вулиця вздовж «горсаду» в Чернігові, як згадувать Олена Петрівна, вранці проїзділа довга Гарбо, на якові підбіралі тела мертвих и Ледь живих людей, что трапляє на тротуарі чи під обгороджений, и Вивезення кудісь, наче сміття … Вона бачила це на Власні очі.

Дівчина з села, якові вона врятував від голодної смерти, знайшовши біля колонки на життя без вулиці, потім не раз відвідувала ее, всегда дякувала за добро, на Пожалуйста моя бабуся булу щедрою. (На жаль, ім'я врятованої я не пам`ятаю, або ж бабуся за звичка Обережно НЕ називається нам его. Рятуваті когось тоді Було Небезпечна та й Взагалі Важко — Самі ледве віжівалі. Я написала типове ім`я «Катерина», а втім, це не так и важліво для поеми.)

Тяжко Було тоді моїй бабусі, молодій матері, зрозуміті, чому во время суцільного голоду й вімірання Сільських трударів у вітринах Чернігівського «Торгсин» біля Червоної площади вісілі розкішні копчені окости, смачні ковбаси …

Щороку у День пам`яті жертв Голодомору та репресій ми запалюємо свічечку на вікні. Чи не можна ні забути, ні пробачити, ні осягуті все ті зло …

Рід Олені Петрівні, мій рід — це кілька поколінь в основном священників и вчителів. Зокрема ее батько БУВ Досить знаним в освітянськіх колах дореволюційного Чернігова: це БУВ вісокоосвіченій, талановитий Петро Іванович Бугославській (1873-1941), син відомого на Чернігівщіні священика, випускник московської духовної академии, кандидат богослов`я, нагородження за відмінні успіхі кількарічною подорожжю в країни Європи та Палестину. Викладаю дидактику, Історію, географію, французьку мову; працював у жіночому єпархіальному учіліщі, де вчились и его старша донька Олена Петрівна, та у життя без рідній чоловічій Семінарії, де, до речі, відзначав талановитих учня Павла Тичину, — у вчителя з учнем були гарні стосунки. Видавництво Чернігівської єпархії друкувалися его чісленні книжки та праці. Родина мала дуже пріязні стосунки з Коцюбинського, до того ж теща Коцюбинського очолювала єпархіальне училище, та іншімі представник місцевої інтелігенції.

Деяк годину после перевороту 1917 року Петро Іванович очолював Народний університет, у 1920 з меншими дочками віїхав назавжди у Вороніж Глухівського повіту, на Батьківщину, де его батько служив священиком. Там, вже немолодий, ВІВ понад 10 Музична гуртків! Загінув від уламку німецької авіабомбі, а МАВ загинуть від рук енкаведістів, як и більшість его родічів-священників: старого самє взялися судити, певно, за «шпигунство» — нібіто нашли на горіщі одну з его старих історічніх брошур про слов`ян и німців. ..

Про Петра Бугославського тепер знаходжусь Відомості в Інтернеті, про нього та про его батька й діда, священників и просвітніків, шанобліво й гордістю писала преса Сіверянщіні, его ім`я та ім`я его Дружини Олександри Доброленської не раз згадувать дослідник В.Терлецькій.

Чоловік Олени Петрівні, Іван Васильович Ковтунович (рід вільніх козаків з Кіселівкі) віростав у Чернігові на одній Із сусідніх вулиць, недалеко від п`ять кутів. ВІН БУВ учителем української мови и літератури в кількох училищах и технікумах Чернігова, а такоже активно залучався властью до викладання мови на різніх курсах у период українізації. Іван Васильович розстріляній у Чернігові в 1937 году, коли попал под криваве колесо терору.

Про що не знали органи, так це про ті, что в перший рік свого навчання в Київському університеті хлопчина брав участь у бою під Крутами. Ця таємниця булу сховайся в родінній історії дуже глибока, як и все інше про далеке минуле рідних. На щастя, Олена Петрівна, его дружина, прожила 96,5 років І, як вона казала, дожила до Визнання крутян героями. І до того, коли стало можна згадуваті минуле.

Вона віріла чи намагались віріті в ті, что ее Іван живий и помер у засланні, як брехати влада. А ще вона много років чека его, поки НЕ получила ПОВІДОМЛЕННЯ про смерть и про реабілітацію, разом Із жалюгідною платних за три місяці. Олені Петрівні удалось Зберегти деякі фотографии та документи, зокрема копію протоколу обшуку, во время которого в КОЛІШНИЙ (на тій годину) вчителя української літератури вилуч … книжки відоміх письменників, зокрема Шевченка, Куліша. Зберегла Останній лист Чоловіка: папірець, на якому написано, что нужно Передат заарештованому. На бланку, видання великим накладом, були впісані в ПЕРЕЛІК и теплі РЕЧІ, и теплі взуття, и белье — незадовго до розстрілу. Іван же Додав своєю рукою, что не вимагає Нічого … «Він подписал усе, что Вимагаю, щоб Врятувати нас Із сином», — згадувать Старенький.

Чима можна розповісті про долю цієї Чернігівської родини, яка, зрештою, булу подібною до багатьох доль непересічних людей в історії цього древнього міста и країни и без якіх вона, ця історія, значний збідніла. Альо ми бачим, что правда й пам`ять проростають и через десятиліття, и через століття.

З глибоким повагою до Вас, Анна Одеська обласна рада, М. Корсунь-Шевченківський Черкаської області

Прабаба Олена Петрівна (Померла на 97-му году життя) розповідає про Голодомор

… Те страшна булу голодування. Віжівала моя сім'я.

Золотий ланцюжок свой спритно на козу проміняла я.

Молочко Було сину. Сіно Із Деснянський возили цибулю.

Свій садочок. Та під «Торгсин» відчувала я Стільки мук!

(Це тепер магазин «Тканини»). Там, навпроти НКВС,

Аж ломилися смачні вітрини. Від скажи, что нема чудес!

Там за золото и за срібло купували всі дива.

А тоді за шматочок хліба Дехто й душу свою віддавав.

Знаєш, що таке дістрофія? Ті й Не чула про це тепер.

Люди пухнув и марнілі. Хто поїв, тієї Одразу й вмер.

А у селах! Страшна біднота! Мов чума покосила край.

В місті краще: хто МАВ роботу, тієї отримувалася гарний пай.

Оселедчик два іржаві — дуже юшка Із них смачна,

Паляниця кругла Чима и чотіріста грам пшоно,

Значить, фунт. І уся ця розкіш — пайка місячна золота.

Вікладацтво Івась Поліш, в ті роки бухгалтером ставши.

Працював тут поруч, в УТОСі, через пайку й Пішов туди.

… Наче бачу усе ті й досі. Якось бігла я до води,

До колонки, а там — старенька, Вже вмирає, сидить в піску,

Хоче пити и Тягном жменьку, почорнілу, суху таку.

— Втомлюйтеся, бабця, негоже, що не лишу на вулиці в нас …

Відведу вас додому, може, почекає ваш смертний час!

Підняла вона очі білі, темна Хустського сповзла з чола …

— Вісімнадцять мені … Не сила … Я дісталась сюди з села …

Тижня два — на травах-коріннях немного сьорбала баланду …

Відступіла смерть, й Катерина розказать свою біду.

— Мама гнали: «Рятуйся, доню … Обережно йди через ліс,

На дорогах стояти кордони, щоб ніхто Із села не ліз ».

А в селі что НЕ хата — мертві, їх Складанний до ям, як гній.

І спалили старенького церкву, чи не відспівують Вже у ній.

Комісарі взяли корову, а сільські п'янічкі й дурки

З ними разом … ситі й здорові, тічуть дротом в усі кутки …

Що шукати Вже? Ні зерніні, ні картоплі, ні буряка.

Хто живий, ладен Їсти глину. Мама й кажуть мені: «Тікай!

Я не можу, а ти ще Дужа, доню, віжіві, йди в світи ».

Зрозуміла я: треба, мушу Повз болото до міста йти.

Добиратися страшно Довгого, та страшніші за ліс и темряву —

Люди. Різні. На щастя, доля зберігала мене одну:

Йшла сама, и Повзло, и лізла, пріпадаючі до землі.

Знала: могут Голодні з'їсти. І застреліті патрулі.

Грізлі равликів, свіже листя. Якось рано уздовж доріг

Я дісталась, Нарешті, міста! Мабуть, Бог мені допоміг!

Вийшла в парк. На мені лахміття, боса, немічна, Ледь стою ….

Ось і вулиця. Бачу, їде Щось страшне — по душу мою.

Під Парканами, наче собаки, что підстрелені уночі,

Тут и там лежати Неборак, Ось такі, як я, втікачі.

Пріповзлі лісамі в Чернігів, хто Вже вмер, хто руку здійма.

На Гарбо їх вантажать тихо. Я в кущах сховайся — нема …

А тоді мов сила незнаю повела мене через шлях,

І на вулічку Цю піщану, хілітаючісь, я прийшла.

Чи не натісну сама колонку, лиш Попит — тоді Вже вмру … —

І завила безсіло й тонко. Обняла ее, мов сестру.

А вона у мої долоні тулить личко, цілує їх.

— Від бі мама почула … Доня твоя жітіме тут за всех,

Мамо, чуєте, ви молилися … — Знову сльози. А сплінув годину,

На завод Пішла, ще й вчилася, прібігала часто до нас!

* * *

Знаю, голод — це метод власти, что селян до рабства погнав.

Помогті комусь — дуже складно, и каралося, Якби хто взнав.

А моя тихенький бабуся врятував життя чієсь

Й тихим Спогади — я дівуюсь — нам уроки життя дает …

А в уяві страшні картини, які не спріймає їй мозок геть:

У моїй хлібодарній стране — небувала голодна смерть!

У мого трударі-народу — грабуваті усе з комору!

… Я з Великої літери не можу Написати «голодомор».

… А бабуся зняла з машинки Вже готове сукно мені

Й вішіває волошки сині по жовтавому полотні.

Вже про голод не скаже й слова. З Гайне вірш Згадую про сосну,

Помугіче романс, немовби розуміє, что Вже НЕ засну.

Анна Одеська обласна рада



Источник

Comments

Новости